Елвін Крупа: «Евакуаційний пункт — це не склад для людей, а вузол стійкості громади»

Інтерв’ю з експертом із цивільної безпеки та гуманітарної координації

Сьогодні світ живе в епоху «ідеального шторму»: кліматичні катастрофи, техногенні аварії та збройні конфлікти дедалі частіше накладаються один на одного. Перше, з чим стикаються громади й держави в таких умовах, — масове переміщення людей. Але чи готові наші системи захисту до чогось більшого, ніж просто «дах і ковдра»?

Ми поспілкувалися з Елвіном Крупою — експертом із цивільної безпеки та кризового реагування, співголовою Комітету з питань цивільної безпеки та міжнародної координації в межах UDASI. Елвін працює на стику цивільних структур і прикладних протоколів реагування та розвиває авторську методику організації евакуаційних пунктів — як практичну модель, що допомагає перетворювати хаотичний прийом людей на керований і гідний процес.

— Елвіне, ви багато років займаєтеся кризовим менеджментом. Чому ви вважаєте, що класична модель цивільного захисту сьогодні потребує оновлення?

Знаєте, у чому головна проблема? Частина існуючих протоколів досі дивиться на евакуаційний пункт як на «склад»: зібрати людей під дахом, видати базове й чекати, що далі «хтось розбереться». Це логіка минулого століття.

Люди приїжджають у стані травми: страх, виснаження, розгубленість. Якщо ми створюємо натовп без маршруту, без структури й без зрозумілих правил — ми запускаємо другу катастрофу, уже соціальну. Моя позиція проста: евакуація — це не фініш, це старт. Евакопункт має бути «вузлом стійкості» — місцем, де хаос починає перетворюватися на порядок.

— У чому ключ вашої авторської методики?

Вона не намагається «перемогти хаос наказом». Вона робить його керованим через принцип «3К»: Координація, Комунікація, Консолідація.

Координація — це коли кожен знає роль і відповідальність.
Комунікація — це коли є одна мова дій і немає «паралельних штабів».
Консолідація — це коли люди не відчувають себе покинутими й бачать, що їхній голос враховується.

Ми використовуємо підхід гібридного управління: частину організаційних функцій можуть брати координатори, зокрема й із числа самих евакуйованих. Це знижує напругу, підвищує довіру і пришвидшує самоорганізацію.

— Ви також говорите про технології: автономні комунікації, резервні канали зв’язку, безпілотні системи. Де вони реально допомагають?

Там, де інфраструктура нестабільна або частково зруйнована. У таких умовах технології — це не «додаток», а спосіб зберегти керованість.

Йдеться про автономні й резервні канали зв’язку та використання безпілотних систем (UAS) для моніторингу обстановки й підтримки логістики. Я розвиваю цю частину як прикладну концепцію AirGuard — про те, як організовано використовувати дрони та зв’язок у гуманітарних сценаріях, коли класичні маршрути й комунікації не працюють стабільно.

— З чого починається запуск пункту «на землі» у вашому протоколі?

З трьох приземлених, але критичних речей.

Перше — локація. Це не «будь-який дах», а простір, який дозволяє швидко зробити зонування, забезпечити доступність для людей з обмеженою мобільністю й організувати базову логістику.

Друге — ролі. Якщо немає відповідальних — це не штаб, а чат. Тому потрібні чотири координатори: цивільний, логістичний, медичний та соціальний.

Третє — журнал евакуаційного пункту. Він дисциплінує процес і дає команді опору, коли здається, що все валиться: рішення фіксуються, відповідальність не розмивається, а порядок стає видимим.

— Ви окремо підкреслюєте «психологічний контур». Це не занадто “високо” для умов катастрофи?

Навпаки — це фундамент безпеки. Психологічний контур — це не тільки психологи.

Це анти-панічні протоколи (що робить команда, коли «пішла хвиля»), «тихі зони» для перезавантаження і, що найважливіше, безпечні простори для дітей та жінок. Дитина, яка не має безпечного місця, — не спить. Батьки, які не сплять, — зриваються. Далі ланцюгом руйнується все: дисципліна, порядок, довіра.
Гідність — це те, що не дає людям «зламатися» і допомагає пункту залишатися керованим.

— Як ви забезпечуєте правопорядок без надмірної жорсткості?

Через три лінії.

Фізична: периметр, освітлення, контроль входів.
Нормативна: чіткі правила на видному місці (нуль толерантності до алкоголю, зброї чи насильства).
Соціальна: інститут «офіцерів довіри» та окремі механізми захисту вразливих груп.

Ми не «гасимо пожежу» конфліктів постфактум — ми не даємо їй спалахнути. Коли людина бачить зрозумілу й справедливу рамку, рівень агресії падає. Це саме стосується і інформації.

— Чому ви називаєте інформацію «ліками проти паніки»?

Бо паніка майже завжди народжується з вакууму. Коли люди не розуміють, що відбувається і що буде далі, мозок домальовує найгірше, а чутки стають лавиною.

Тому інформування має бути системним: інфостенд із ключовими оновленнями, короткі брифінги у фіксований час, зворотний зв’язок, а також команда, яка спокійно зупиняє фейки фактами — без конфліктів і приниження.

— Яким ви бачите майбутнє цивільного захисту?

Майбутнє — за мобільністю, швидкістю і децентралізацією. Я працюю з моделлю, де запуск і розвиток евакуаційного пункту відбуваються ітераційно: не «величезна система одразу», а зрозумілий план і розгортання модулями.

У моєму підході є 90-денний план запуску: від підготовки бази до оптимізації та масштабування. Це «конструктор», який можна адаптувати під різні масштаби — від міського спортзалу до тимчасового табору.

Моя професійна філософія проста: безпека — це не контроль і не страх. Це структура, довіра і здатність суспільства діяти навіть у повній невизначеності. Коли є структура — людям легше. Коли людям легше — система сильніша.

Довідка

Елвін Крупа — експерт із цивільної безпеки, кризового реагування та гуманітарної координації; співголова Комітету з питань цивільної безпеки та міжнародної координації в межах UDASI. Розвиває прикладні евакуаційні методології, підходи до інформаційної стійкості та інтеграцію технологічних інструментів (зокрема автономних комунікацій і безпілотних систем) у кризові сценарії.

Олена Дорошенко спеціально для Діалог.UA