“Справжня інженерія починається там, де закінчуються інструкції”, – системний архітектор і SE Євген Піотровський

Архітектуру часто-густо сприймають як другорядне завдання. А насправді інженерія починається там, де закінчуються інструкції. І поки це не стане базовим принципом, показники не зміняться.

За оцінками галузевих аналітиків, наразі майже 70% цифрових проєктів у світі, що відповідають за роботу критично важливих об’єктів, не витримують реальних умов експлуатації. Йдеться не про поодинокі збої сервісів, а про системні наслідки: зупинку процесів, розрив управлінських і комерційних ланцюжків, втрату довіри з боку держави, бізнесу, громадян. Чому так відбувається?

На це й інші запитання в ексклюзивному інтерв’ю Діалог.UA відповів системний архітектор, software engineer, співзасновник і техдиректор компанії YOJJI Євген Піотровський. У його портфоліо понад десяток міжнародних стартапів, для яких фахівець спроєктував складні цифрові системи у сфері Fintech, Healthtech, IoT та міської інфраструктури, які сумарно залучили більше ніж $40 млн венчурних інвестицій.

З 2025 року Євген Піотровський співпрацює з американською компанією Throne Labs на посаді individual contributor і у складі головної команди розробляє автономну санітарну інфраструктуру для міст США. Продукти Throne Labs уже отримали престижне міжнародне визнання, зокрема, потрапили до списку TIME Best Inventions, а напередодні FIFA World Cup-2026 упроваджуються в Лос-Анджелесі й Атланті.

– Пане Євгене, то що ж не так із цифровими проєктами?

– Проблема в тому, що більшість проєктів створюється під ідеальні умови. Команди орієнтуються на функціональність, швидкість запуску, відповідність формальним вимогам, але фактично реальна експлуатація – це різнорівневе навантаження, зміни регуляторного середовища, нові інтеграції, людський чинник, фізичні обмеження. Якщо архітектура не розрахована на ці сценарії, система деградує.

– Отже, річ не в технологіях.

– Саме так. Сьогодні технологічний стек дає змогу розв’язувати будь-які завдання, тому цифрові проєкти переважно руйнуються не через код, а через те, що їх від самого початку проєктують як продукти, а не як системи.Архітектурні рішення ухвалюються не як базові, а як тимчасові. І якщо на старті такі компроміси видаються нестрашними, то за рік-два вони перетворюються на структурні обмеження, які неможливо обійти без повної перебудови системи.

– У який саме момент вони стають проблемою?

– Зазвичай на етапі масштабування. Поки проєкт невеликий, архітектурні вади непомітні. Але зі зростанням навантаження кожна нова функція збільшує крихкість системи. Команда починає витрачати більше ресурсів на підтримку і майже нічого – на розвиток, відтак проєкт перестає еволюціонувати.

– Для яких проєктів це особливий біль?

– Для інфраструктурних і муніципальних. У таких системах архітектурна помилка не проблема, а реальна катастрофа, тому тут неприпустимий підхід “спочатку запустимо, потім доробимо”.

– Ви працюєте з проєктами, де цифрова архітектура пов’язана із фізичним середовищем. Що тут головне?

– Цілісність і передбачуваність. Архітектура має враховувати як програмні компоненти, так і обладнання, обслуговування, користувацькі сценарії, вимоги муніципалітетів. Система має витримувати будь-які зміни без зупинки, це базова умова.

– Наскільки архітектура впливає на інвестиційну стійкість проєктів?

– Суттєво. Інвестори розглядають не лише ідею, а й здатність системи масштабуватися без втрати керованості. У моєму досвіді саме архітектурна зрілість визначала, чи зможе проєкт зростати без стрімкого збільшення витрат і команд.

– Ви працюєте як техдиректор та individual contributor. У чому принципова різниця?

– У рівні відповідальності. Як individual contributor я залучений до ключових архітектурних рішень на всіх рівнях: інфраструктура, застосунки, інтеграції, моніторинг, міграції без downtime. Тут неможливо мислити фрагментарно – потрібне системне бачення.

– Є думка, що стійкість суперечить швидкості розроблення. Це так?

– Ні, якщо архітектура від початку проєктується під зміни. Швидкість не має досягатися через крихкість системи в майбутньому. Це питання інженерної дисципліни, а не темпу.

– Підсумуймо, чому руйнуються ці 70% проєктів, про які говорять аналітики.

– Архітектуру часто-густо сприймають як другорядне завдання. А насправді інженерія починається там, де закінчуються інструкції. І поки це не стане базовим принципом, показники не зміняться.

Олена Дорошенко спеціально для Діалог.UA