Олександр Кедрик — про роботу на об'єктах, які не можна було зупиняти навіть під обстрілами

Олександр Кедрик дванадцять років був одним із тих, хто ці рішення ухвалював — на ГАЕС, у метро, в системах моніторингу, які пов'язали українську енергомережу з європейською.

Ракета влучає в підстанцію — і світло гасне за секунди. Повертається воно завдяки людям, яких рідко показують у новинах: інженери виїжджають на об'єкт, навіть якщо небезпека ще не минула.

Олександр Кедрик — один із них. Дванадцять років він будував і модернізував гідроелектростанції, високовольтні підстанції та системи захисту критичної інфраструктури України: від Дністровської ГАЕС до київського метро.

З початком війни ці самі об'єкти стали мішенями. А робота інженера — завданням, від якого залежало, коли повернеться світло в домівки тисяч людей.

Ми поговорили з Олександром про його шлях від будівництва ГАЕС і метро до систем захисту стратегічних об'єктів — і про те, що для нього означає нести відповідальність за інфраструктуру такого масштабу.

— Олександре, добрий день. Ви можете згадати момент, який визначив ваш шлях у професії?

— Усе вирішила практика на четвертому курсі. Нас відправили на Дністровську ГАЕС — я тоді навчався в Чернівецькому університеті імені Федьковича. Побачив масштаб будівництва і зрозумів: хочу займатися саме цим. Відтоді так і склалося.

— Тим не менш, перший великий об'єкт у вашій кар'єрі пов'язаний із метро. Розкажіть про цей досвід.

— Так, я працював у «Київметробуді» — брав участь у будівництві станцій «Іподром» та «Теремки». Це був останній етап розширення лінії в бік густонаселеного району. До цього дістатися звідти до центру було окремим випробуванням.

— Що ви винесли з цього досвіду, коли перейшли в енергетику?

— Розуміння, що будь-який великий об'єкт — це сотні суміжних завдань одночасно. Метро навчило тримати в голові весь проєкт цілком, а не лише свою ділянку.

— Розкажіть про WAMS. Для читача, далекого від енергетики, що це таке?

— Уявіть кардіограму, тільки не однієї людини, а одразу всієї енергосистеми країни. WAMS у реальному часі показує, що відбувається на кожній із підстанцій: де просідання напруги, де перевантаження.

Ми встановлювали цю систему на 35 підстанціях. Без неї Україна не змогла б синхронізувати свою мережу з європейською ENTSO-E. Фахівцям потрібно було бачити, що українська енергосистема поводиться передбачувано. WAMS цю передбачуваність і показував.

— А система захисту Дністровської ГАЕС — це вже інше завдання?

— Так, тут ідеться про фізичний захист об'єкта: відеоспостереження, сигналізація, контроль доступу, охорона периметра. Об'єкт стратегічний, вартість системи — понад 90 мільйонів гривень.

Я відповідав за те, щоб усі рубежі захисту працювали як єдине ціле.

— З початком повномасштабної війни ці самі об'єкти стали цілями для ударів. Як змінилася ваша робота?

— З'явилася ще одна проблема — відновлення. Об'єкт могло пошкодити, а енергію людям потрібно було повернути в найкоротші терміни. Я брав участь у відновленні інфраструктури після ракетних ударів. Це зовсім інша швидкість ухвалення рішень, ніж у мирному будівництві.

— Що найважче в такій роботі?

— Розуміння, що від твоєї швидкості залежить, чи повернеться світло в конкретні домівки конкретного дня. Це змінює ставлення до термінів.

— Ви працювали поруч із людьми, яких зараз називають легендами української енергетики — Семеном Поташником, Олексієм Брехтом. Яким це було?

— Це була велика школа. Семен Ізраїлевич Поташник — людина, з якої почалася вся українська гідроенергетика, включно з Київською ГАЕС.

Разом з Олексієм Брехтом ми працювали над проєктом WAMS: розвивали українські енергомережі та їх синхронізацію з Європою.

Обох сьогодні вже немає з нами, і те, що вони встигли побудувати, тепер тримає на собі вся галузь.

— До речі, буквально два тижні тому, поки ми готували цей матеріал, вам присвоїли нагороду. Що саме журі Ukrainian Business Award відзначило у вашій роботі?

— Так, 2 березня мені присвоїли звання «Видатний Експерт 2026» у номінації «Управління масштабними інженерними та енергетичними проєктами».

Експертна комісія окремо відзначила участь у введенні в експлуатацію гідроагрегатів Дністровської ГАЕС, участь у міжнародному проєкті Рогунської ГЕС у Таджикистані, впровадження WAMS на 35 підстанціях для синхронізації енергосистеми України з ENTSO-E та роботу з відновлення енергооб'єктів в умовах війни.

Для мене це передусім не рядок у резюме, а підтвердження того, що дванадцять років роботи над інфраструктурою не були марними — їх бачать і оцінюють у галузі.

— Ви стежите за тим, що відбувається в галузі зараз, перебуваючи в США?

— Стежу. Це частина професійного життя, з нею не розлучаються разом із переїздом.

— На чому будується ваш професійний підхід загалом?

— На повній відповідальності за результат. Я працював і з боку підрядника, і з боку керівництва компаній — це різні точки зору на один і той самий проєкт. Такий досвід учить тримати в голові весь результат, не перекладаючи відповідальність на суміжників.

— Чим ви займаєтеся зараз, у США?

— Розвиваю невеликий бізнес у сфері онлайн-продажів. Паралельно готуюся повернутися в професію — підтверджую освіту, вивчаю технічну англійську, дивлюся, які ліцензії потрібні для роботи за фахом тут.

— Як ви бачите розвиток галузі, в якій працювали стільки років?

— Хочу, щоб досвід, який я здобув на українських об'єктах — від будівництва ГЕС до захисту критичної інфраструктури, — знадобився і в іншому професійному контексті.

Енергетика скрізь вирішує одне завдання: зробити систему надійною для людей, які від неї залежать.

Висновок

За кожною увімкненою лампочкою в українському домі — десятки рішень, ухвалених кимось заздалегідь: де поставити підстанцію, як її захистити, хто виїде лагодити пошкодження за годину після удару.

Олександр Кедрик дванадцять років був одним із тих, хто ці рішення ухвалював — на ГАЕС, у метро, в системах моніторингу, які пов'язали українську енергомережу з європейською.

Зараз він вибудовує новий професійний шлях у США, але завдання залишається тим самим: робити інфраструктуру надійною для людей, які про її існування зазвичай навіть не задумуються.