Multi-Layered Validation System (MLVS): авторський підхід Романа Абакумова до надійності складних систем
ІТ-індустрія давно вийшла за межі спонтанних рішень і хаотичної розробки.
Сьогодні це складна інженерна система, у якій вирішальну роль відіграють не розміри команд, а якість архітектури, стандартизація процесів і зрілість інженерних рішень.
Роман Абакумов — архітектор і програміст із понад 20-річним досвідом у Java-розробці, автор методології Multi-Layered Validation System (MLVS), суддя міжнародних ІТ-конкурсів та хакатонів, зокрема Digital Health Awards 2025 та PowerMinimalCode CLI Development Challenge. Останні роки Роман працює на HealthTech-проєкті, відповідаючи за архітектуру та якість розробки систем у Medically Home та DispatchHealth, де впроваджує цифрові рішення для медицини вдома.
У різні періоди своєї кар’єри він виконував ключові технічні ролі в Ciklum та EPAM, працюючи над міжнародними проєктами Thomson Reuters, Canadian Tire, DHL, WorldTicket. Роман довів, що продумана архітектура дозволяє масштабувати системи без надмірного розширення команд, а автоматизована якість часто ефективніша за збільшення кількості тестувальників.
Сьогодні Роман працює в американській компанії DispatchHealth, активно ділиться досвідом у професійних спільнотах. Як член журі міжнародних ІТ-нагород, він оцінює інноваційні інженерні рішення та допомагає формувати стандарти професійної зрілості галузі.
У цій розмові Роман ділиться своїм баченням зрілої розробки, пояснює, чому архітектура має вирішувати проблеми, а не створювати їх, і як ІТ-команди можуть масштабувати результат, а не хаос.
— Романе, ви понад два десятиліття в розробці. Що допомогло вам не лише зберегти інтерес до професії, а й постійно зростати?
— Для мене програмування — це передусім системне мислення, а не просто написання коду. Кожна архітектурна задача — це, по суті, бізнес-проблема, вирішена інженерними інструментами. Саме це постійно тримає інтерес.Мені пощастило працювати над проєктами, де рішення мали реальний масштаб і вплив — від аналітичних платформ у Thomson Reuters до глобальної логістики в DHL. Коли бачиш, як технічні рішення трансформуються в реальний бізнес-результат, мотивація не зникає.
— Ви є автором методології Multi-Layered Validation System. Що стало поштовхом до її створення?
— Поштовхом стала не одна конкретна проблема, а багаторічне спостереження за тим, як у великих і складних системах поступово розмивається відповідальність за якість. У корпоративних і особливо розподілених проєктах якість часто формально існує, але фактично дробиться між командами, ролями та процесами. Кожен відповідає за свій фрагмент — модуль, сервіс, тестовий шар — але за систему як цілісний продукт не відповідає по-справжньому ніхто.
Я неодноразово бачив ситуації, коли формально все виглядало правильно: тести є, CI працює, релізи йдуть. Але при цьому система залишалась крихкою, інциденти повторювались, а команди постійно “гасили пожежі” замість того, щоб системно підвищувати надійність.
MLVS народилася як спроба змінити саму філософію контролю якості — не як окрему фазу чи функцію, а як вбудовану властивість архітектури і процесу розробки. Це багаторівнева система валідації — від найнижчого рівня коду до бізнес-сценаріїв і операційної поведінки системи — яка гарантує, що якість перевіряється не “десь”, а на кожному рівні прийняття інженерних рішень.
Ключова ідея в тому, що якість не можна дотестувати наприкінці — її потрібно проєктувати так само, як архітектуру чи безпеку. Особливо це критично для сучасних систем, де релізи відбуваються кілька разів на день, а ціна помилки може бути дуже високою — наприклад, у фінансах або медицині.
Фактично MLVS — це відповідь на зростаючу складність сучасних цифрових продуктів і спроба зробити надійність не героїчним зусиллям окремих людей, а системною властивістю всієї інженерної організації.
— Ви були суддею на Digital Health Awards і PowerMinimalCode CLI Challenge. На що ви звертаєте увагу в роботах учасників?
— Передусім на інноваційну ідею та елегантність реалізації. Сильне рішення не обов’язково має бути складним: я високо ціную підходи, де мінімум зайвого — і максимум користі, прозорості та технічної чистоти.
У Digital Health особливо важливими є практична цінність і відповідальність: технологія має підсилювати медичні процеси, бути надійною та етичною у застосуванні. У PowerMinimalCode мене найбільше вразили роботи, де автори досягали максимальної ефективності через простоту — коли кожен рядок коду має сенс, а рішення виглядає природним і добре продуманим.
— Як ви бачите роль архітектора сьогодні?
— Архітектор — це не контролер і не «єдине джерело істини». Це фасилітатор, який формує спільні правила гри: стандарти, патерни й технічні межі, що дають командам автономність без втрати цілісності системи.
Зріла архітектура знижує тертя в роботі: мінімізує взаємозалежності, робить інтеграції прозорими та дозволяє рухатися швидше без постійних ручних узгоджень.
— Ви працювали в дуже різних доменах — від фінансів до медицини. Що об’єднує успішні команди?
— Спільна мова і передбачуваність. Не всі мають знати одну й ту саму технологію, але всі повинні розуміти, чому існують певні процеси й обмеження. Найуспішніші команди, з якими я працював — зокрема в EPAM та DispatchHealth/Medically Home — будували довіру через системність. Коли якість контролюється автоматично, у людей з’являється простір для творчості й розвитку.
— Що б ви порадили розробникам, які прагнуть вирости до архітекторів?
— Навчіться бачити зв’язки. Архітектор — це не той, хто пише найскладніший код, а той, хто розуміє, як зміни в одному модулі вплинуть на весь продукт. І друге — завжди пам’ятайте про користувача. Технології змінюються дуже швидко, але сенс програмування залишається незмінним: робити життя людей кращим.
— І наостанок: яким ви бачите майбутнє архітектури?
— За прозорими, самодостатніми системами. Архітектура дедалі більше нагадуватиме екосистему, де сервіси співіснують у симбіозі, а не конкурують між собою. І чим менше буде ручних дій і неявних рішень, тим ближче ми до справжньої інженерної зрілості.
Анастасiя Югова спеціально для Діалог.UA
