Бійці 425-го ОШП "Скеля" взяли у полон "незвичайних" окупантів у районі Покровська – ті видали методи росіян

На допиті полонені розповіли цікаву інформацію, як потрапили до лав окупаційної російської армії.

У районі Покровська на Донеччині стався примітний епізод: українські військові взяли у полон двох громадян Колумбії, які воювали на боці Росії. Про це повідомили у 425-му окремому штурмовому полку "Скеля" Сил оборони України.

За словами полонених, вони не збиралися брати участь у війні й опинилися на передовій після обману з боку російських вербувальників.

Колумбійці стверджують, що їхали до Росії на заробітки. Їм обіцяли роботу та зарплату близько 2500 доларів на місяць, проте жодних грошей вони так і не отримали. Один із чоловіків розраховував влаштуватися зварювальником, іншому говорили про роботу охоронцем на газопереробному об'єкті, а про війну мови нібито зовсім не було.

За їхніми розповідями маршрут виглядав так: Богота – Стамбул – Уфа, але вже в Уфі у них забрали телефони, паспорти й інші документи. За кілька днів іноземців посадили в автобус і майже півтори доби везли у невідомому напрямку, нічого не пояснюючи.

У полку стверджують, що колумбійцям видали зброю та без нормального постачання відправили до штурму на Покровському напрямку. Полонені розповідають, що їм не давали ні їжі, ні води, а автомати вручили перед виходом на позиції. При цьому вони заявляють, що жодного разу не стріляли, а магазини з патронами залишилися повними.

Один із полонених зізнався, що повірив обіцянкам про безпеку та навіть покликав знайомого, який у результаті загинув. За його словами, подібним чином до Росії продовжують завозити й інших громадян Колумбії, переконуючи їх, що це тимчасова та нібито безпечна робота.

Раніше Dialog.UA повідомляв, що солдати армії РФ, які потрапили у полон, записали звернення до Путіна.

До цього стало відомо, що українські бійці взяли полонених на Лиманському напрямку.

Додамо, у складі ЗС РФ справді воюють колумбійці, причому раніше фіксувалося порушення ними правил і законів ведення війни.

Автор: Дмитрий Нежин