"Масштабувати потрібно не команду, а систему", - Василь Кашеваров про те, як керувати виробництвом 180 YouTube-каналів

Ми використовуємо штучний інтелект там, де він справді прискорює рутинні процеси: наприклад, для розшифрування мовлення, роботи із субтитрами та на окремих етапах перекладу.

Співзасновник міжнародної медіакомпанії, проєкти якої отримали 82 срібні, 20 золотих і 2 діамантові нагороди YouTube, розповів, коли блогеру час розширювати команду та як він організував роботу десятків фахівців.

Більшість творців контенту прагнуть перетворити своє захоплення на стабільне джерело доходу. Згідно з дослідженнями, автори, які мають помічників, частіше отримують вищі доходи. Проте більшість продовжує працювати самотужки. Співзасновник і виконавчий продюсер Greative Mind Василь Кашеваров за десять років разом із командою перетворив сімейний YouTube-проєкт на міжнародний медіабізнес: понад 180 створених каналів, сукупна аудиторія — більш як 160 млн, контент 15 мовами. У період найактивнішого зростання у виробництві брали участь до 150 фахівців, а над одним із проєктів одночасно працювали шість знімальних команд. Поговорили з Василем про те, як вибудувати систему виробництва, здатну зростати без втрати якості та керованості.

— Ви пройшли шлях від керівництва невеликою командою до управління виробництвом, у якому в різні періоди було залучено до 150 фахівців. Коли ви зрозуміли, що для подальшого зростання недостатньо просто наймати людей?

— На мою думку, масштабувати потрібно не команду, а систему. Коли кількість проєктів зростає, збільшення команди саме по собі перестає розв’язувати проблему. Навпаки, більшає комунікацій, погоджень і точок контролю. Моїм завданням стало вибудувати систему: розподілити функції, закріпити відповідальність, стандартизувати повторювані процеси й організувати навчання. Лише після цього нові фахівці справді підвищують продуктивність, а не ускладнюють управління.

— Що довелося змінити в організації відеовиробництва, коли компанія почала одночасно розвивати велику кількість масштабних проєктів?

— Ми відмовилися від моделі, за якої одна команда відповідає практично за все. Розподілили функції, налагодили навчання режисерів-операторів та асистентів, стандартизували технічні й виробничі процеси, окремо організували контроль постпродакшну. Це дало змогу запускати кілька знімальних груп паралельно й зберігати єдині вимоги до результату.

— А чи однаково була організована робота команд над вашими найбільшими проєктами-мільйонниками? Чи для кожного доводилося вибудовувати власну систему виробництва?

— Масштабувати потрібно не одну й ту саму структуру, а конкретний формат. Наприклад, Smile Family і TIM TIN потребували більш централізованої роботи великої команди. RATATA був організований інакше: формат давав змогу розподілити виробництво між кількома групами. Моїм завданням було вибудувати модель, за якої вони могли б працювати паралельно за єдиними стандартами. У певний період одночасно працювали шість знімальних команд. Для мене це важливий принцип: структура виробництва має пристосовуватися до особливостей продукту, а не продукт — до зручної для компанії структури.

— Компанія розвивалася не лише завдяки запуску нових каналів, а й завдяки охопленню аудиторії в різних країнах. Сьогодні ваші відео створюються 15 мовами. Як організувати таке виробництво, щоб адаптація контенту не зводилася до простого перекладу?

— Для мене головним завданням було вибудувати процес так, щоб місцеві фахівці могли адаптувати матеріал для своєї аудиторії, водночас дотримуючись єдиних виробничих стандартів. Під час роботи з 15 мовами особливо важливо чітко розмежувати зони відповідальності: де команда має дотримуватися спільного стандарту проєкту, а де фахівцеві необхідно залишити свободу для локальної адаптації. Інакше міжнародне масштабування або перетворюється на механічний переклад, або кожен ринок починає фактично створювати власний продукт.

— Чим масштабніше виробництво, тим більше процесів можна автоматизувати. Які завдання ви сьогодні довіряєте нейромережам, а які, як і раніше, залишаєте людям?

— Ми використовуємо штучний інтелект там, де він справді прискорює рутинні процеси: наприклад, для розшифрування мовлення, роботи із субтитрами та на окремих етапах перекладу. Сьогодні вже можна перекладати й озвучувати відео за допомогою ШІ, однак у наших проєктах живі актори поки що точніше передають емоції, інтонації та особливості адаптованого тексту. Тому для мене критерій простий: технологія має поліпшувати результат, а не використовуватися лише тому, що дає змогу зменшити участь людини.