​Чорне небо над Москвою: пастка, в яку Путін загнав сам себе

Путін зі своєю манією конструювання пасток зараз сам потрапив у чергову - вже для себе, вважає Віталій Портніков.

Чорне небо пожеж над Москвою назавжди залишиться однією з головних ілюстрацій російсько-української війни. І ці пожежі запам'ятаються самим росіянам значно сильнішими, ніж будь-які інші події останніх 12 років. Сильніше за помпезне "приєднання" Криму. Сильніше за вторгнення 24 лютого. І навіть сильніше, ніж пожежа над Санкт-Петербургом.

Про це пише український журналіст Віталій Портніков.

- Тому що незахищена Москва (навіть якщо чорне згарище поки що обмежується далекою Капотнею, про яку більшість жителів російської столиці згадує хіба що тоді, коли треба обговорити "як вони там живуть") - це майже тваринне відчуття дефіциту безпеки для всієї країни.

У Москві за визначенням не повинно бути "нічого такого": якщо "щось таке" відбувається, це перший симптом хвороби для всієї країни, це демонстрація того, що жити стає небезпечно будь-де в Росії.

Путін і сам це чудово розуміє. Для посилення свого впливу та захоплення влада чекісти використовувала війну на Кавказі. І справжній мандат на "наведення порядку" вони отримали саме на тлі вибухів будинків у тих спальних районах Москви, в "колективній Капотні".

Ну а після захоплення заручників у театральному центрі на Дубровці Путін взагалі міг робити і на Кавказі, і з власним населенням (передусім немосковським, до речі) все, що йому заманеться. Він завжди використовував будь-яку небезпеку, будь-яку ескалацію для зміцнення авторитаризму та "м'якого переходу" в тоталітаризм. Тут найдієвішим інструментом стала навіть не чеченська, а саме українська війна.

Парадокс ситуації лише в тому, що тоді, в 1999 році, коли вибухали московські будинки в богом забутих Друкарях і на Каширському шосе, Путін міг створити дефіцит безпеки, так і продемонструвати, що бажана стабільність відновлюється - варто тільки довіритися сильним рукам учнів "залізного Фелікса". Тепер цей кран відчиняє вже не він.

Що він може протиставити цим ударам? Жодний удар по Києву чи Одесі, жодне взяття чергового міста на Донбасі не поверне москвичам, а отже, і всім росіянам, які звично озираються на Москву, відчуття впевненості у завтрашньому дні. Виходить, що Путін у 2000 році подарував їм це почуття безпеки, яке самі ж чекісти раніше й знищили, а у 2026 році - відібрав.

Путін зі своєю манією конструювання пасток зараз сам потрапив у чергову – вже для себе.

Він не бажає закінчувати російсько-українську війну, бо може побоюватися остаточного краху власного імперського проекту, не кажучи вже про повернення з фронту майже мільйонної бандитської армії найманців, проти розгулу якої можуть виявитися безсилі його силовики. І він не може довго воювати, бо продовження ударів по Москві, насамперед по Москві, зрозуміло, зруйнує сам імідж російської диктатури та її гарантій суспільству. Виходить, що за будь-якого з варіантів Путін пожирає сам себе.

І тут ми повертаємося до вічної надмірності російської, до нездатності вчасно зупинитися. Сила великої держави насправді не в застосуванні сили, а в перспективі її застосування: тоді й залишається відчуття, що якщо Голіаф тільки замахнеться, то може статися непоправне. Навіть якщо сила застосовується, а бажаного результату швидко не отримали, теж існує варіант припинення війни, і тоді зберігається ілюзія, що насправді були задіяні не всі сили та ресурси, що це була просто блискавична спецоперація, а от якби почалася справжня довга війна, тоді б ви побачили Голіафа з усіма його можливостями. Та навіть якщо ти продовжуєш довше і нічого не досягаєш, то теж можеш зробити паузу хоча б для того, щоб зберегти якщо не престиж, то хоча б економічні перспективи (що врешті-решт і зробив Дональд Трамп з Іраном).

Путін не зробив ні першого, ні другого, ні третього. Він напав, він не зупинився після провалу бліцкригу, він не зупинився навіть тоді, коли зрозуміли, що війна поступово руйнує і пожирає його економіку. Він дочекався ударів по Москві і все одно не заспокоюється. Він надмірно вірить навіть не у власні рішення, а у час. Вірить, що якщо тупо битися головою об стіну багато років поспіль, то можна буде побачити підкорену Україну та справжню Російську імперію.

Можна. Але тільки у власній голові, яка починає грати свою музику після такої кількості божевільних ударів. Насправді існують спалений московський завод, удари по Росії, майже відірваний Крим та війська, які на п'ятий рік війни продовжують воювати на Донбасі. І навіть якщо уявити, що в нього ще надовго вистачить ресурсів та можливостей битися головою об стіну, нічого іншого, окрім цих ударів, уже просто не буде.

Раніше Dialog.UA повідомляв, що мешканці Москви анонімно розповіли ВВС про атаку України.

Також повідомлялося, що військова машина Путіна почала буксувати.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятись від авторської.