Юрій Петрович: шлях до найвищої суддівської категорії у спортивній риболовлі України (2024)

Суддів національної категорії у спортивній риболовлі України небагато.

Це вузьке коло фахівців, яким довіряють працювати на головних турнірах країни – там, де ціна помилки найвища. Юрій Петрович увійшов до цього кола у 2018 році. Шлях до цього статусу зайняв п'ять років.

Чотири щаблі

Суддівська кваліфікація у спортивній риболовлі має чітку ієрархію: третя категорія, друга, перша, національна. Кожен рівень відкривається через практику на змаганнях відповідного масштабу. Пропустити щабель неможливо.

Юрій Петрович почав у 2013 році з третьої категорії. Того ж року відсуддив Чемпіонат Тернопільської області – працював старшим суддею, входив до суддівської колегії. Для судді це стартова позиція: навчитися вести протоколи, контролювати безпеку, приймати рішення під наглядом досвідченіших колег.

Протягом наступних років він послідовно здобув другу, потім першу категорію. Паралельно почав працювати на всеукраїнському рівні – Чемпіонати та Кубки України, зокрема Кубок «Наддністрянщина». У 2018-му отримав національну категорію – найвищий кваліфікаційний рівень у системі.

За цей період – регулярна суддівська робота на турнірах у Тернопільській, Полтавській, Херсонській областях. Регіональні першості, міжобласні змагання, національні чемпіонати. Кожен турнір – це години на воді, сторінки документації і рішення, які потім перевіряють.

Як це починалось

У суддівство Юрія Петровича запросив Олег Дида, на той момент президент федерації. Сам він тоді був діючим спортсменом зі спінінгової ловлі – ловив з човна. Перший турнір у ролі судді відбувся на Тернопільському ставі. Дисципліна – риболовля на кризі. Він почав помічником.

Різниця між тим, що знав як спортсмен, і тим, що побачив як суддя, виявилася суттєвою. На кризі важливі зовсім інші речі: дистанція між лунками, черговість зайняття точки, правила використання прикормки. Спортсмени бачать, що в когось добре клює – намагаються наблизитись. Суддя має контролювати, щоб дистанція дотримувалась. Без емоцій, без поблажок.

На кризі найчастіше й виникали спірні ситуації – через специфіку дисципліни. Потрібно чітко фіксувати, хто першим зайняв місце, хто першим просвердлив лунку. Той досвід сформував базу для подальшої суддівської практики.

Що означає «суддити» у риболовлі

У спортивній риболовлі суддівська робота починається задовго до старту туру і триває протягом усього змагання. Судді беруть участь у жеребкуванні, перевіряють документи спортсменів і катерів, контролюють дотримання вимог безпеки та проводять технічний брифінг перед виходом на воду. Під час туру вони реагують на позаштатні ситуації та слідкують за дотриманням регламенту. Після фінішу суддівська бригада переходить до аналізу відеофіксації уловів, перевірки вимірювань і оформлення офіційних протоколів. Суддя, по суті, супроводжує змагання на всіх етапах – від підготовки до підбиття підсумків.

Юрій Петрович працював на кількох Кубках України та інших всеукраїнських змаганнях зі спінінгу з човна. Ще до отримання національної суддівської категорії він мав досвід участі у змаганнях як спортсмен. Перебування по інший бік суддівських процедур дало йому глибше розуміння логіки регламентів, відповідальності суддівських рішень і механіки змагань – і це згодом стало основою його подальшої суддівської роботи.

Робота після фінішу

Суддівська робота у спортивній риболовлі не закінчується разом із фінішем на воді. Коли екіпажі вже сходять на берег, для суддів починається інша частина турніру – тиха, документальна і не менш напружена. Вони переглядають відеозаписи з човнів, на яких зафіксовано кожен улов, звіряють вимірювання риби за лінійкою з протоколами, аналізують послідовність дій спортсменів і розглядають спірні моменти.

У цій дисципліні рибу не доставляють на берег – усе, що має значення для результату, залишається на камері. Відеоматеріали й стають підставою для остаточного рішення суддівської колегії, підтверджуючи результати або змушуючи переглянути підсумки туру.

Коли правил недостатньо

Один із найбільш показових випадків стався на Чемпіонаті України у Страхолісі. Перший день змагань пройшов нормально. На другий день в одного з екіпажів стався короткий замик електропроводки в човні. Проблема розвивалась швидко: електрика почала замика́ти, виникла загроза загоряння. Човен фактично почав горіти.

У екіпажу був хороший результат по заліковій рибі, день складався успішно. Але в одну мить ситуація стала критичною – спортсмени хвилювались не за результат, а за життя. Існувала реальна загроза втратити човен.

Екіпаж ухвалив правильне рішення – негайно зв'язатись із головним суддею. Суддівська команда відреагувала оперативно, направила патруль. Спортсмени змогли безпечно дістатись до фінішу в межах дозволеного часу. Більше того – попри всі труднощі, цей екіпаж у підсумку став переможцем туру.

Той епізод наочно продемонстрував, що в спортивній риболовлі суддівська компетенція не обмежується знанням регламенту – вона включає розуміння умов водойми, технічних ризиків і алгоритму дій у нестандартних ситуаціях.

Репутація

У цій дисципліні немає електронного хронометражу чи технічних «повторів» у класичному розумінні. Підсумок залежить від процедури, а процедура – від людей, які її контролюють. Тому довіра до суддівської колегії тут важить більше, ніж у багатьох інших видах спорту.

У федерації Юрія Петровича характеризують як надійного суддю у дисципліні спінінгу з човна – формулювання, яке використовується у внутрішньому професійному середовищі. Це не комплімент, а звичайна констатація: такому судді можна доручити турнір і не сумніватися, що все пройде без зайвих питань.

Три рівні одночасно

Особливість кар'єри Юрія Петровича – паралельна робота на різних рівнях системи. На національних змаганнях він працює у складі суддівської бригади. На регіональних – старшим суддею та координатором. На місцевому рівні – головним суддею клубних турнірів, де сам розробляє положення і протоколи.

Для більшості суддів це нетипово – більшість спеціалізуються на одному рівні. Юрій Петрович бачить систему цілком: від районного турніру до змагань всеукраїнського масштабу.

Поза риболовлею

Кілька років тому Юрій Петрович працював на змаганнях з веслування на байдарках і каное. Інший вид спорту, інша специфіка – але суддівська логіка переноситься. Контроль безпеки на воді, координація між учасниками і організаторами, документація.

Під час роботи на цих змаганнях участь Юрія Петровича неодноразово відзначалася публічними подяками з боку місцевої спортивної школи та представників іншого напряму водного спорту. Подяки в соціальних мережах засвідчували довіру до його організаційних навичок, відповідального ставлення до безпеки та здатності працювати в різних спортивних дисциплінах.

Семінари і спільнота

Федерація регулярно проводить навчальні семінари для суддів. Юрій Петрович був постійним учасником таких зустрічей. На певному етапі кваліфікації семінар – це вже не стільки навчання, скільки обмін досвідом: складні випадки з практики, нетипові ситуації, різночитання у регламенті.

Для судді національної категорії це також означало неформальну роль наставника. Молодші колеги спостерігали, як він ухвалює рішення, як комунікує зі спортсменами, як поводиться у спірних ситуаціях. Така передача досвіду не фіксується у жодних документах, але вона й тримає систему.

Що тримає спорт

Спортивна риболовля в Україні існує без телевізійних контрактів, без великих спонсорів, без масової аудиторії. Найбільша проблема – недостатнє фінансування з боку держави. Спорт дорогий: спорядження, техніка, логістика, особливо зимова екіпіровка. Судді часто змушені самостійно забезпечувати себе всім необхідним – від одягу до транспорту.

Але спорт існує як структура – з федерацією, з календарем змагань, з правилами, які хтось контролює. На рівні національних змагань суддівська категорія визначає не статус, а обсяг відповідальності – від цієї ролі залежить, чи буде результат визнаний і прийнятий спортивною спільнотою.

Юрій Петрович робить цю роботу понад десять років. Не заради публічності – просто як постійну професійну функцію, без якої система не працює.

Олена Дорошенко спеціально для Діалог.UA

Автор: Редакция Диалог.UA